ТОРКНІМОСЬ СТРУН ДУШІ СВОЄЇ

Шелін Станіслава Володимирівна –

викладач бухгалтерських дисциплін,

куратор студентської групи, спеціаліст вищої    категорії Горохівського коледжу ЛНАУ

 

ТОРКНІМОСЬ СТРУН ДУШІ СВОЄЇ

 

Мета: формувати в студентів моральні святині та істини, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення допомогти ближньому у скрутну хвилину. Пробуджувати інтерес до всього корисного, морального. Виховувати любов і повагу до батьків, дбайливе ставлення до природи та оточуючих. Переконати, що байдужість - негативна людська риса.

 

Оформлення актової зали

 

Квіти розставлені по залі, на сцені українські рушники, напис теми.

Перед початком заходу в актовій залі звучить мелодія у звукозапису.

В залі плакати з висловами:

Вислови:

1.      Навчіть душу не тільки сприймати, але й всотувати в себе прекрасне…

Мар’ян Крушельницький  

2.      Щоб повірити в добро, потрібно робити  його…

Л.Толстой

3.  Життя тоді в щасливих берегах,

     Коли несе нас хвиля доброти.

Л. Малевич

4.  Поезія – це завжди неповторність,

     Якийсь безсмертний дотик до душі.

Л. Костенко

Вступне слово куратора

Дорогі студенти ви всі стоїте на порозі складного періоду, який Жан Руссо назвав «другим народженням особистості». Сьогодні ми будемо говорити про найцінніше, вічний людський скарб - доброту, людяність, милосердя та її душу.  Людська душа як квітка, як промінь, ніжна і тендітна. Людська душа як вітер сильна. І завжди має бути прекрасною. Людина з красивою душею щаслива. Проте, на превеликий жаль, ми є свідками того, як матеріальні цінності, черствість, байдужість витісняють це. І життя стає сірим, безбарвним, наповненим злобою і бездуховністю.

Добро неможливе без любові до ближнього, до себе, до життя. Допомогти іншому – це значить принести дрібку добра, шматочок сердечності, крапельку милосердя.

Крім милосердя, є у світі й інші людські почуття – любов, прощення. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого не позичиш, їх просто можна виховати і виростити в собі. Кожному під силу навчитися бути добрим, людяним, милосердним.

Отже, торкнімось струн душі своєї!

Ведучий 1.            

Для краси народжується квітка

Для родин народжується рід,   

Для польоту – лебідь і лебідка,  

А людина – для добра і щастя…

Ведучий 2. Сказав мудрець: « Живи, добро звершай! Та нагород за це не вимагай. Хай оживає істина стара – людина починається з добра!»
Читець. Легенда  «Не розгледіла»

Богородиця саме збиралася випрати сорочечку Ісуса, коли побачила  на лузі дівчинку, що пасла корову. Покликала її та попросила потримані дитятко. Дівчинка, яку звали Катерина, охоче погодилася. Вона зауважила, що ніколи не бачила такої гарної дитини, і крадькома зрізала золотий кучерик.

- Де  ти взяла кучерик?— запитала Богородиця.

- У нього такі чудові кучері, що я захотіла один узяти собі. Якщо хочеш — поверну,— паленіючи від сорому, відповіла дівчинка.

- Залиш собі.

Наступного дня Катерина знову пасла корову на луці й сподівалася, що ще раз з'явиться прекрасна пані з дитиною на руках. Але замість неї з'явився ангел і спитав:

- Чи не бачила ти поблизу Господа і Богородицю?

- Учора бачила одну пані з дитятком. Пані прала, а дитина спала. Поглянь, навіть залишила мені його кучерик.

- Ангел узяв кучер і упізнав за ним Господа. Катерині перехопило подих: «Тримала на руках самого Господа, а не впізнала Його».

Якось Катерина набирала воду з криниці. Раптом побачила подорожнього, одягненого у червоний плащ, який спирався на заквітчану палицю.

- Даси мені напитися, Катерино?

- Пий, - мовила дівчина і подала йому відро.

Чужоземець, угамувавши спрагу, попрощався. Збентежена Катерина попросила собі одну квітку, - з тих, що прикрашали його палицю.  Паломник дав ту квітку і швидким кроком рушив далі. Хвилиною пізніше з'явився ангел і, побачивши Катерину, запитав:

- Чи ти бачила Господа, як проходив тут?

- Я бачила спраглого чужоземця і дала йому напитися. Поглянь, він навіть залишив мені квітку зі своєї палиці. Ангел упізнав за квіткою Господа. Катерина закам'яніла. «Дала Господу напитися, - сказала собі, - і не впізнала Його?».

Одного разу Катерина пекла хліб. Коли це до неї зайшов незнайомець. Він був такий змарнілий, наче його огорнули всі злидні світу. Зрозуміла Катерина, що незнайомець голодний. Витягла хліб із печі, взяла одну паляницю і дала в руки біднякові. Страшенно зраділий, він одразу почав їсти.

Потім зібрав крихти і вклав їх в долоню Катерини зі словами:

- Можу тобі дати лише крихти твого милосердя, їх вистачить для птахів. Коли бідняк пішов, одразу з'явився ангел, який запитав у Катерини.

-  Чи ти не бачила Господа, що тут проходив?

- Бачила убогого, злиденнішого за всіх злидарів світу - був голодний. Дала йому хліба, а він залишив мені оці крихти.

- Це був Господь!

Ось чому якщо якась дитина, чужоземець, убогий просять про щось, їх ніколи не відсилають з порожніми руками. У кожному з них люди бачать Господа.

Читець

Не нарікай на глухість душ людських
І не гостри в злобі на них зубів…
А ти, що людям доброго зробив,
Що вимагаєш доброти від них ?
Чого мовчиш, подумай і збагни,
Але уже з низької висоти,
І зваж, і переваж, а хто ти є?
І зваживши, нікого не вини,
А сам в своє більмо душі заглянь,
Чи там хоч раз добром світила рать
І променем зорилася святим?
І ти збагнеш, що до твоїх страждань
Не відгукнеться власна глухомань,
А ти шукаєш в людях доброти…

(На фоні мелодії)

Ведучий 3. Милосердя, доброта… Ще з давньогрецьких часів благодійність була великою чеснотою. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

Ведучий 4. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати  у важку хвилину, розрадити в горі й біді – є в характері нашого народу. Саме таким був безкорисний порив мільйонів людей, які прийшли на допомогу під час аварії на ЧАЕС, під час повені на Закарпатті, під час збору коштів на лікування важкохворих дітей та ін.

Читець

Не говори про доброту,
Коли ти нею  сам не сяєш,
Коли на радощах витаєш,
Забувши про чужу біду,

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово –

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Пісня «Даруй добро»

Ведучий 1. Доброта і милосердя – багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту та милосердя із наших сердець, потрібні землетрус чи катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба у звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги? Важко уявити собі, що люди страждають не через голод, а через те, що не чують украй необхідного  « Доброго дня».

Ведучий 2.

 Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим,
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Давайте поговорим про життя!

Отак зберемося і поговорим,

Поділимося радістю і горем.

Давайте поговорим про життя!

Ведучий 3. Що означає духовність у нашому повсякденному житті? Це важко пояснити, це треба відчути. Як незрячому сказати, що таке сонце? Він повинен відчути його тепло. Так і тут. Навіть читаючи книгу, духовність не можна набувати, можна хіба  що зрозуміти і підвищувати її щоднини, щохвилини – бути добрішими, людянішими. Адже зло породжує зло. І не треба його шукати в інших, бо що шукають у людині, те і знаходять.

Ведучий 4. Людино! Чому так знецінилось життя твоє на шкалі земних цінностей? Чия провинна в цьому?

Життя одне – хто стане суперечить?

Людині в нім, як дереву, рости.

Щоб і тоді, коли настане вечір,

То вистачило думці густоти.

А дні летять, неначе птахи в вирій

Бувають в них лиха і біди…

Та тільки той, що в щастя завжди вірить,

Не губить душу в зимні холоди.

Ведучий 1. Кожен день нашого життя – це свого роду жива сторінка. Що людина, то книга. Отже і пишемо: по рядочку в день, по сторінці в місяць, по розділу в рік. Скільки розділів написав кожен із нас? Попереду чисті, невикористанні сторінки. Чим ми їх заповнимо? Що буде написано на них?

Ведучий 2.

Людині необхідна доброта

Як птаху небо, колосу вода.

Як зір очам, як цвіт рясним садам,

Як серцю неостудна теплота.

Потрібна їй і щирість, і любов

Завжди, як чистий кисень для грудей,

Як тихий вітер, що здіймає день

На ніжних крилах зелені дібров.

Душі потрібно ніжність берегти

І прагнути польоту, наче птах.

Життя тоді в щасливих берегах,

Коли несе нас хвиля доброти.

Ведучий 3. У кожної людини є два береги – від якого відпливає і до якого має неодмінно пристати. І на довгій життєвій дорозі їй завжди світитиме далеким вогником, оповитим щемним спогадом, отой найперший – берег дитинства.

(На фоні мелодії)

Ведучий 4. Лагідний материнський наспів засівав в дитячу душу любов до людей, до природи, всього живого, до рідного краю.

Співай, моя мамо,

Співай, моя рідна.

Ти в мене на світі одна.

У сивій завії мелодія срібна

Свята, як твоя сивина.

Пісня «Мамо»

Ведучий1 .Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Та, на превеликий жаль, трапляється, що ця найсвітліша і найважливіша пора, перші кроки у світі дорослих починаються з чужих людей, та інтернатських закладів. Діти - сироти не знають батьківської ласки. Ніхто і не приголубить, це тоді, коли батьки живі і здорові.

(Звучить плач немовляті у записі)

Читець

О, світе, чуєш – плаче немовля

В глухім зітханні крихітних грудей.

Крізь сльози раптом « ма – ма » промовля,

Бентежить тихі погляди людей.

Шукає доброту в чужих руках,

А мати йде стежками забуття.

Який це жах – у серці в неї спокій,

Назавжди забуває про дитя

Її душа холодна і черства.

Читець

Цей будинок сумний, з веселими

Голубими вікнами в сад.

Ніби серцем бабусі велено

Дріботіть до малих стократ.

Хлопченя пригорта: «Синочку,

Глянь, що я принесла тобі!».

А він зирка з-під брів: «Не хочу,

Краще маму мені купіть!».

Купить кетю (для чого пенсія?)

Й сивим спогадом закує,

Як в родильній, що залишила дитятко своє.

(На фоні мелодії)

Читець

Зростила мати трьох синів,

Їм колискової співала,

Змужнілих красенів-орлів

В життя-дорогу проводжала.

Надію мала – підростуть,

Матусю будуть шанувати,

В своє дитинство до села

З доріг далеких завертати…

Ідуть роки. Не йдуть сини,

Забули стежечку до хати,

А мати жде їх, день при дні,

Все ще надіється стрічати.

Схилилась низько голова,

Сльозинки падають додолу:

«Чи дочекаюсь вас жива?

Чи з дітьми запрошу до столу?!»

Курличуть в небі журавлі,

Мов її кличуть за собою…

Сини мої! Сини мої!

З ким поділю свою недолю?

Сумні слова злетіли з вуст,

Худенькі плечі затремтіли…

І журавлі над тим селом,

З її душею полетіли.

Ведучий 2. Людство виробило моральні норми – батьки відповідають за малих дітей. Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилиться. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. А коли нарешті, знайдуть хвилинку, щоб провідати, нерідко буває надто пізно. Зі скрипом відчиняться перекошені двері, застогне пошарпане віконце і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов.

(На фоні мелодії)

Читець

Біля хати, уздовж тину, зеленіє м’ята…

На дорогу за селом поглядає мати.

Так в житті вже сталось – сини всі багаті.

У столицю проживати запрошують матір.

«Не поїду я в столицю», - мати синам пише, -

Бо на кого ж я могилу батькову залишу?

Та не шліть ви гроші!

Без них обійдуся!

Вас самих хочу обняти! – пише їм матуся.

Та онуки хай приїдуть! Буду їх чекати!»

І солону сльозу проковтнула мати.

У синів все справи й справи…

Влітку їм на море…

Не зогледілись вони, як підкралось горе.

«Мерседеси» й «Вольво» з’їхались до хати,

Та не стріла їх уже старенькая мати.

Постояли, пожурились сини ті хороші,

Хіба винні вони в тому? Присилали ж гроші…

Та не гроші ненькам треба і не ті наряди,

Бачить сина на порозі кожна мати б рада.

Пригорнути онучат, як синів, у ту далеку днину,

Та відвідати разом батькову могилу.

Та пройтися їй селом, орлів показати,

Довго мріяла про те, та старенька мати.

Не дочекалась… Одягнули її в сукню із граніту,

Тай в граніті поглядає, чи не їдуть діти?

Тож залиште справи всі, бідні і багаті!

Поспішайте на село, Вас чекає мати!

Читець

Доки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуйте, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Поки неждано вдарять дзвони далі,

Тоді у вас на все, на все знайдеться час,

Але не сльози, не вінок печалі –

Уже ніщо не виправдає вас.

Заниє жаль у щедрім слові «Мамо»

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо, і завжди пам’ятаймо,

Що можеш запізнитися колись.

Ведучий 3. Поки старенькі наші бабусі і мами з нами – ми всі молоді. Вони наш захист, наша добра згадка про незгасне світло дитинства.

Тримаймося ж їх! Пам’яттю, спомином, думкою, тримаймося за них душею.

Пісня «Шана»

Ведучий 4. У щоденних гонитвах за матеріальним, людина не знаходить часу подумати про вищі духовні сфери, осмислити своє призначення на Землі.

Лиш на крутих поворотах долі, раптом вдаряє в серце блискавка – запитання:

Чому? Навіщо?

Ведучий 1. У цьому хаосі ми бачимо, що бракує таки людяності. Чи знаєте ви, що таке самотність? Якщо ні, то ви щасливі. Бо самотність – це життя на одинці з собою, зі своєю пам’яттю. Коли хочеться поділитися власним болем – і ні з ким. Коли хочеться з розпачу плакати, кричати так, щоб почув весь світ. Коли тліють у серці спогади, наче жарини і нема кому їх повідати. Самотність завжди гірка, але надто відчутна в старості.

Ведучий 2. Душа болить за всіх стареньких. Бо не прощав Бог покинутих на призволяще батька і матір. Недарма кажуть, якою мірою відміряєш, такою, і тобі наміряно буде. А старість не обминути. Здається, кожен має про це пам’ятати.

Читець

Синім інеєм капустини цвітуть,

А під зорями літаки гудуть.

Хмара стелиться скатертиною

То над бабою Катериною.

Наробилася, находилася,

Натоптала стільки доріг,

Що в ногах уже не вмістилися.

То поклала їх на поріг.

І стоїть тепер над воротами

І когось печально жде:

Може, хтось-таки…

Ну, хоч хтось-таки?

Та ніхто до неї не йде.

Сини роз’їхались по світу…

Сама самісінька давно.

Тепер лише верба гілками,

Бува постука у вікно.

 Ведучий 1. На сторінках людського життя є багато того, що нам хотілося б забути.

Як часто ми кажемо одне, а робимо зовсім інше, втішаючи себе, що ніхто про це не довідається.

Читець

Не вигадуймо для себе

Закон всепрощення гріхів,

І лицемірити не треба

Під поглядом прийдешніх днів.

Людської пишності личину

Пізнає час – крізь сльози й сміх,

Хоча й придумано причину,

Хоч замасковано той гріх.

Тож будьмо чесні і відверті

В ділах великих і простих,

Щоб від народження до смерті

За все, що є, за все, що буде,

За все, що діти понесуть.

Щоб неспокійні чесні будні

Ввібрали в себе нашу суть.

Бо наша суть – це наша совість,

Яка не плавиться в огні,

Її знамена пурпурові

Не знають кольору брехні.

Ведучий 1. Людська природа загадкова, унікальна і суперечлива. Її вічними проблемами є любов і ненависть, честь і безчестя, доброта і злі вчинки, відвага і полохливість, милосердя і байдужість, душевність і бездуховність …

Ведучий 2.

Моя душа чекає дива

І вся тривогою щемить,

Десь недалеко мить щаслива,

Мого життя найкраща мить.

Чому ж не спомин, а чекання

Щодня в душі моїй бринить,

Так, ніби мить моя остання

Те диво має об’явить.

Ведучий 3. Сумління – річ тендітна і марка. Вже дехто з нього пилу не стирає.

У повсякденному житті ми нерідко в звичайному відкриваємо незвичайне, за скромним, інколи не вартим уваги, на перший погляд, характером бачимо страшні глибини морального здичавіння, лицемірної подвійності, єлейної мови про любов до ближнього і згубної байдужості до нього.

Слово надається священику, митрофорний протоієрей

 Свято-Миколаївської церкви

Ведучий 4. Будьмо щедрими, не проживімо пустоцвітом. Не допустімо кризи совісті, втрати душі. Оступившись, вчинивши негідно, ніколи не пізно розкаятися, почати все спочатку.

Читець

Благословенна щедрість! Все від неї,

Від щедрості думок, сердець і рук.

Краса сповита матір’ю-землею

Від щедрості страждань її і мук.

І ми народжені від щедрості любові,

Нас годувала щедрість матерів.

Ми теж її вихлюпувать готові

З своїх сердець , мов рибу з ятерів.

І все прожити, певне, так годиться,

Щоб старість не промовила бува:

-                            Ти був, козаче, щедрим на дурниці

І на красиві та пусті слова.

Пісня «Полюбити ближнього»

 Ведучий 1.  Хвороби, невдачі, перешкоди в здійсненні планів – це свого роду сигнал. І ми повинні зупинитися, передивитися своє життя. Завжди з людиною повинна бути Надія, Віра і Любов.

 Ведучий 2. Віра – велика сила. Втрата віри несе велике потрясіння всьому світу, всім народам землі. Духовні закони, як і фізичні – невловимі. Всі, хто ходить сьогодні по землі, повинні знати, що ми є символом нового століття, і радіти, що саме ми обрані для життя в сьогоденні, для пізнання світу даного нам.

(Звучать церковні дзвони у записі)

Ведучий 3. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувалися як сповіщення про якесь лихо, бій на сполох під час пожеж. Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, до доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

Ведучий 4. Лише тоді, коли людина розуміє, яке багатство вона несе в собі, яку відповідальність взяла на себе, народившись на цій землі, вона зможе полюбити себе як людину. Коли полюбить себе – зрозуміє свою велич, вона полюбить і ближнього свого.

Ведучий 1. Людина – творець Всесвіту, і від неї залежить, яким буде її життя. Найпрекрасніші й водночас найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, дбаючи про щастя інших.

Ведучий 2. Тож у різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи і невдачі, злети і падіння.

У царя Соломона була така каблучка на якій було вирізьблено вислів «Усе минає». Пам’ятайте про це.

Куратор. Шановні друзі! Я надіюсь, що наша розмова не залишила нікого байдужим. Разом з вами студенти ІІ курсу бухгалтерського відділу прагнули торкнутися струн душі. І нехай вона дзвенить вам добром, ласкою, щирістю.

Добра, чуйності, ніжності, милосердя, щастя і любові вам!

Пісня "Дай Бог"

 

Список використаних джерел

1.      Журнал «Позакласний час» №11, 2011 с.17

2.      Журнал «Позакласний час» №4, 2010, с.19

3.      Журнал українського студентства «Студентська хвиля» №1, 2009 с.39

4.      Журнал «Позакласний час» №7-8, 2009, с.10.

5.      Журнал «Позакласний час» №3, 2007, с.49

6.      Журнал «Позакласний час» №17-18, 2004, с.45